Невідома імперія Ебла

В аккадських, єгипетських, документах ученим зрідка зустрічалася назва якогось міста Ебла. У клинописних табличках царського архіву, знайденого серед руїн Марі, Ебла згадується як могутній суперник Марі. Але де було це місто? Більшість фахівців сходилася на думці, що це анатолійське місто і, отже, його потрібно шукати на території нинішньої Туреччини. Тому коли в 1964 році італійські археологи на чолі з Паоло Маттіє почали розкопки пагорба Телль-Мардіх (Північна Сирія), вони найменше припускали, з чим їм доведеться зіткнутися.

Це була та сама таємнича та напівлегендарна Ебла, столиця могутньої, раніше зовсім невідомої імперії. Саме так - "Ебла - новознайдена імперія" - назвав Паоло Маттіє свою книгу, що вийшла 1977 року в Римі.

Культура держави Ебла відрізнялася разючою самобутністю. Еблаїти досягли високих висот і в містобудуванні, і в архітектурі, і в мистецтві. Але головною сенсацією стали нині знамениті глиняні таблички з міста Ебла, тексти яких змусили вчених по-новому подивитись історію Стародавнього світу.

Перші таблички з клинописними текстами знайшли в Ебле в 1974 року. Мова цих текстів деякі фахівці визначили як давньоханаанську. При цьому переписувачі міста легко переходили з еблаїтської на шумерську мову, і взагалі переважна більшість слів у текстах Ебли була шумерською.

Справжня сенсація вибухнула у 1975 році, коли в руїнах царського палацу в місті Ебла, зруйнованого в 23 столітті до н. е., П. Маттіє виявив найбільший з відомих досі царських архівів 3 тисячоліття до н. е. Він налічував близько 16 тис. клинописних глиняних табличок.

Тут було знайдено дипломатичні договори, літописи, повідомлення послів; державні встановлення, царські укази, військові реляції, вироки судів, описи обрядів та ритуалів, тексти, що належать до сільського господарства.

Документи, знайдені при розкопках міста Ебла, свідчать, що в місті жило 260 тис. осіб. Очевидно, більша частина цього населення мешкала в передмістях, а в межах міських стін проживало близько 30 тис. чоловік. Виникнення держави Ебла належить до 4 тисячоліття до зв. е. Розквіт міста посідає середину 3 тисячоліття до зв. е. Основу економіки Ебли становили прибутки від торгівлі з Єгиптом, Месопотамією, Іраном. Ще чотири з половиною тисячі років тому у місті було запроваджено державну монополію на торгівлю благородними металами, деревиною, текстильними та гончарними виробами. В Ебле чи не вперше у світі було створено систему державного контролю за якістю товарів. Цікаво й те, що Ебла була своєрідною монархією-республікою: царська влада була довічною, а царя обирали на семирічний термін.

З 23 століття до зв. е. еблаїтська держава починає відчувати на собі зростаючий тиск могутньої Аккадської держави, що об'єднала під своєю владою всю Месопотамію. Головною сферою, де зіткнулися інтереси обох держав, була річка Євфрат – царі держави Ебла хотіли поставити під свій контроль найважливіші торгові шляхи, що тут проходять. Ними до Месопотамії йшли метали з Анатолії та деревина з узбережжя Середземного моря. Боротьба, що зав'язалася, досягла найвищого напруження в царювання Сарана Аккадського. Остаточний удар завдав державі Ебла Нарамсуен, онук Саргона Аккадського, який взяв місто штурмом близько 2250 до н. е. і який зазнав його спустошення.

Проте Ебла повстала з руїн. Період її нового розквіту тривав близько 200 років. Після цього місто загинуло остаточно.