Стародавнє місто Мачу-Пікчу

Влітку 1911 року американський археолог Хайрем Бінгем, супроводжуваний провідниками-індіанцями, зробив експедицію до важкодоступного і маловивченого району Центрального Перу. Пройшовши важкий і довгий шлях, експедиція вийшла на край гірської улоговини, що заросла джунглями біля підніжжя гори Мачу-Пікчу. Від того, що побачив Бінгем, у нього перехопило подих: у його ніг лежало казково прекрасне стародавнє місто Мачу-Пікчу.

На тлі незайманої зелені височіли десятки кам'яних будівель Мачу-Пікчу: обсерваторія, храми, житлові будинки. З часу відкриття Нового Світу сюди не ступала нога жодної білої людини.

Мачу-Пікчу називають "восьмим дивом світу", "головним дивом Південної Америки". Безперечно, що це місто є найфантастичнішим витвором інкської і взагалі всієї індіанської архітектури. Він дійшов до нас у своєму первозданному вигляді - незруйнованим, незайманим, точно таким, яким його колись збудували "сини Сонця". А за красою свого місця розташування Мачу-Пікчу перевершує не тільки всі інші індіанські міста Америки, а й взагалі всі стародавні міста на інших континентах нашої планети.

Відомий кубинський археолог А. Нуньєс Хіменес писав: "Будівельники, які задумали і звели Мачу-Пікчу, продемонстрували високе мистецтво досягати єдності архітектурних споруд з навколишньою природою. На Мачу-Пікчу гори та палаци зливаються в єдине ціле, як русло річки з її водами або стовбур дерева – з листям та гілками.

Загострені зубці, що увінчують гострокінцевий комплекс Інтіуатани – головної вежі Мачу-Пікчу, здаються частиною самої гори, зливаючись у перспективі з конічною вершиною Уайна-Пікчу, яка служить їм основою. Кам'яні тераси або гряди спрофільовані у суворій відповідності до вигинів крутих, майже стрімких скель, а тисячолітнє каміння зведене індіанцями стін Мачу-Пікчу залишає таке почуття, ніби вони – органічна частина самих цих гір. Природний ландшафт та архітектура Мачу-Пікчу невіддільні один від одного, становлячи єдине ціле. Могутнє у своїй первозданності велич гострокінцевих гірських піків, що височіють як гігантські вежі чи пагоди, надає естетичному початку ідеї зведення цієї фортеці виняткову цінність».

Мачу-Пікчу (так назвав це місто X. Бінгем; його справжня індіанська назва невідома) знаходиться за 120 км на схід від Куско, в дикому, малонаселеному краї, на берегах стрімкої річки Урубамби. Це місто заснувало інка Пачакуті (1438–1471). У перші століття свого існування Мачу-Пікчу був другорядним містом, і його розквіт почався вже після того, коли іспанці зайняли Куско і завоювали більшу частину території інкської імперії. Таким чином, загублений у горах Мачу-Пікчу став останнім містом інків. Тут колись велика Інкська держава закінчила свої дні.

Жоден іспанець так і не зумів побачити це "орлине гніздо". Але життя в місті Мачу-Пікчу поступово згасало. Уламок великої імперії, він не міг існувати, законсервувавшись, скільки-небудь довгий час. Населення невблаганно скорочувалося, Мачу-Пікчу все щільніше обступали непрохідні ліси, і, нарешті, настав день, коли померла остання мешканка міста. І коли через чотириста років Хайрем Бінгем знову відкрив загублене місто Мачу-Пікчу, яке так і не стало здобиччю конкістадорів, він знайшов тут лише кілька десятків скелетів. Майже всі були жіночі.

Мачу-Пікчу – втілення зухвалого генія інкських архітекторів, які зуміли побудувати це велике місто в такому важкодоступному та ізольованому навіть для нашого часу місці. Всі будівлі міста Мачу-Пікчу розташовані на різній висоті. Для того щоб поєднати їх один з одним, знадобилося спорудити більше сотні кам'яних сходів.

У всіх спорудах Мачу-Пікчу застосована циклопічна кладка - тобто без використання будь-яких цементуючих розчинів. Це один із найархаїчніших прийомів кам'яної кладки, характерний практично для всіх цивілізацій, що стоять на низькому рівні технічного розвитку. Величезні блоки тримаються лише за рахунок власної ваги, причому нерідко нахил скелі, на якій стоїть будівля, становить 30–40 градусів. Де-не-де для кращого зчеплення це каміння із зовнішнього боку зроблено злегка опуклими, а там, де вони стикаються один з одним, – плоскими. Можна тільки гадати, скільки сил і часу довелося витратити інкам для того, щоб перетягнути величезні кам'яні брили від каменоломень до будівельних майданчиків без застосування відповідних пристроїв та засобів пересування, без колісних візків, використовуючи лише м'язову силу людини.

Центром Мачу-Пікчу був так званий акрополь – священна ділянка, де височіють кам'яні громади Інтіуатани – сонячної обсерваторії, храму Сонця – єдиного святилища верховного бога інків, що дійшов до наших днів. Тут за традицією розташовується палац верховного жерця – Вільяка Уму. У східній частині акрополя Мачу-Пікчу стоїть храм Трьох Вікон, складений із величезних кам'яних блоків. Якому божеству він був присвячений, залишається невідомим. Свою нинішню назву святилище отримало через три великі вікна у формі трапеції.

Так званий Королівський квартал у Мачу-Пікчу (язиком кечуа – "Інкауасі") побудований, судячи з архітектурного стилю, на рубежі 15–16 ст. У ці ж роки, судячи з усього, було споруджено і так званий Торреон – храм-фортецю, щось на зразок вежі напівкруглої форми, що відрізняється від інших кріпаків інків. Башта виростає прямо зі скелі, яка безсумнівно дуже шанувалася жителями міста: у ній висічено безліч маленьких жертовників.

На південь від Торреона в Мачу-Пікчу знаходиться так званий Палац принцеси. За часів інків він, зважаючи на все, був резиденцією койі – королеви інків. Можливо, у ньому жила одна з дочок царюючого інки. Сам інка, на думку деяких дослідників, жив у так званому Королівському палаці, розташованому поблизу і що складається з двох будівель. Втім, присутність інки та його двору в Мачу-Пікчу залишається недоведеною.

Третій квартал Мачу-Пікчу, найбільший, складається з невибагливих житлових будинків, які населяли, очевидно, слуги правителів. У багатьох місцях Мачу-Пікчу оточують потужні вали. За ними розкинувся квартал ремісників. Ще далі за містом розташовувалося "місце ганьби", як його назвав археолог Ерманн Бус. Тут, на високій скелі, знаходиться велика будівля, в якій, зважаючи на все, розміщувалися судді, тюремні наглядачі та кати. Нижче можна бачити щось на кшталт міської в'язниці. У скелі вирубано безліч гаків, яких приковували ланцюгами в'язнів.

Від "в'язниці" починається шлях у печерні мавзолеї Мачу-Пікчу. Ще першовідкривач Мачу-Пікчу Хайрем Бінгем виявив і вивчив тут цілу низку печер, де проводилися поховання. Судячи з ретельності оздоблення, тут, мабуть, лежали мумії померлих владик міста Мачу-Пікчу, а можливо і самих владик імперії – їх могли перенести сюди з розграбованого іспанцями Куско.