Корисний поташ
Поташ (К2СО3) — карбонат калію, одна з солей, відомих людям ще в давнину. Зазвичай поташ забруднений різними домішками, тому немає такого чисто-білого кольору, як подрібнений карбонат калію. До 20 століття Європі поташ був одним з найважливіших промислових хімічних реагентів. Його отримували шляхом водної екстракції з рослинної золи, з подальшим очищенням до необхідного рівня. Виробництво було зосереджено в місцях, багатих на ліс — де-не-де в Європі, але, в основному, в Росії та Північній Америці.
За старих часів поташ видобували з попелу, який залишався після спалювання деревини. Так, головним продуктом, який Росія у 16–18 століттях вивозила на експорт, був поташ. Щоб видобути його вирубувалися, а потім спалювалися до попелу величезні лісові масиви.
Багато калію витягають із ґрунту картопля, буряк, помідори, баклажани, кукурудза, а найбільше – соняшник. У золі попелу соняшникового бадилля поташ міститься в кількості до 50%. Можна спробувати виділити з попелу чистий поташ: соняшниковий попіл збовтують з однаковою масою кількістю гарячої води, дають відстоятися і фільтрують водну витяжку, останню випарюють насухо у фарфоровій чашці або склянці. При цьому одержують сірий порошок із домішками. Для очищення його розчиняють у однаковій по масі кількості гарячої води (50-60 градусів Цельсія) та фільтрують твердий залишок. Після випарювання розчину вдається виділити дуже чистий поташ.
Сьогодні поташ отримують шляхом електролізу хлориду калію, в результаті чого утворюється гідроксид калію, який, вступаючи в реакцію з вуглекислим газом, утворює воду та карбонат калію.
Поташ застосовують для виготовлення рідкого мила, скла, фарбування, як добриво для рослин, для фотосправи, як добавка в будівельний розчин для зменшення температури замерзання та як протизамерзну добавку до бетону.
