Мережеві карти

Якщо комп'ютери об'єднуються в мережу, для якої прокладається спеціальний кабель, то використовуються мережеві карти, які вставляють у слот розширення системної плати. Швидкість передачі даних через мережу в залежності від типу застосовуваної технології становить 10 Мбіт/С, 100 Мбіт/С, 1 Гбіт/С і 10 Гбіт/С.

Мережеві карти мають свою унікальну адресу, яка однозначно визначає адресу локального комп'ютера в мережі. Мережеві карти перетворять дані, що надходять від комп'ютерів, у спеціальні пакети – кадри, пересилають їх адресату іншим мережевим картам, та відповідають за надійну доставку вказаному адресату по мережі. Так як функції, які виконують мережеві карти, досить складні, до їх складу включено спеціалізований процесор, який забезпечує високошвидкісну апаратну підтримку для виконання цих функцій. Вибираючи мережеві карти основним параметром є тип мережі, до складу якої ввімкнуться локальні комп'ютери. Відомі стандартні типи локальних мереж, такі як FDDI (Fiber Distributed Data Interface – розподілений волоконний інтерфейс даних), Ethernet (езернет, від лат. aether – ефір) та ін, несумісні між собою, і кожна мережна карта підтримує лише певний вид локальної мережі.

Мережеві карти Ethernet пройшли у своєму розвитку три покоління. Мережеві карти першого покоління були виконані на дискретних логічних мікросхемах, в результаті чого мали низьку надійність. Вони мали невелику буферну пам'ять, що призводило до низької продуктивності. Крім цього, завдання конфігурації мережевої карти відбувалося вручну за допомогою перемичок. Для кожного типу мережевих карт використовувався свій драйвер, причому інтерфейс між драйвером та операційною системою не був стандартизований.

У мережевих картах другого покоління широко використовують мікросхеми з високим ступенем інтеграції, що підвищує надійність. Крім того, драйвери цих карт грунтуються на стандартних специфікаціях. Мережеві карти другого покоління зазвичай поставляються з драйверами, що працюють як у стандарті NDIS, розробленому фірмами 3Com і Microsoft і схваленому IBM, так і стандарті ODI, розробленому фірмою Novell.

Мережеві карти третього покоління базуються на спеціалізованих інтегральних схемах (ASIC), що підвищує продуктивність та надійність за одночасного зниження вартості. Підвищення продуктивності каналу "мережева карта-пам'ять" дуже важливе для підвищення продуктивності мережі в цілому, так як продуктивність складного маршруту, що включає, наприклад, концентратори, комутатори, маршрутизатори, глобальні канали зв'язку тощо, завжди визначається продуктивністю найповільнішого елемента цього маршруту. Отже, якщо мережева карта сервера або клієнтського комп'ютера працює повільно, жодні швидкі комутатори не зможуть підвищити швидкість роботи мережі.

Мережеві карти, що випускаються сьогодні, можна віднести до четвертого покоління. Вони обов'язково входить в ASIC, виконують функції MAC-рівня (англ. MAC-PHY), швидкість розвинена до 1 Гбіт/сек, і навіть є велика кількість високорівневих функцій. У набір таких функцій може входити підтримка агента віддаленого моніторингу RMON, функції дистанційного керування комп'ютером тощо. У серверних варіантах мережевих карт майже обов'язкова наявність потужного процесора, що розвантажує центральний процесор.