Якими були перші планетарії?

Думка про створення великомасштабної діючої моделі Сонячної системи виникла у керівника Німецького музею у Мюнхені О. Мюллера. На його замовлення знаменита оптична фірма "Карл Цейс Єна" в 1918 році побудувала, так званий, коперніковський планетарій. Спроектований Ф. Майєром і О. Мюллером, він являв собою циліндричне приміщення діаметром 12 і висотою 3 метри, в центрі якого була підвішена велика куля-Сонце, яка світилася, навколо якої рухалися по круговим орбітам освітлені ним кульки-планети.

Коперніковський планетарій відрізнявся тим, що глядачі оберталися навколо Сонця на рухомому майданчику, який імітував планету Земля. У ході роботи над цим проектом на фірмі народилася ідея птоломеївського планетарію, який створює повну ілюзію зоряного неба, видимого з певної точки земної поверхні.

Початковий птоломеївський планетарій представлявся у вигляді п'ятиметрової порожнистої металевої сфери. Зроблені в її стінах отвори мали імітувати зірки. З зовнішнього боку сфера підсвічувалася, і глядачі, які перебували всередині, споглядали нерухомі зірки. Видимі неозброєним оком планети, а також Місяць та Сонце проектувалося на внутрішню поверхню купола. Сама сфера мала рівномірно обертатися, імітуючи добове обертання Землі. Однак створити такий планетарій виявилося важко: електропривід для обертання величезного та масивного купола виходив надмірно потужним та галасливим.

Перший птоломеївський планетарій, спроектований А. Пульцем та Ф. Пфау, вперше демонструвався у мюнхенському Німецькому музеї у 1923 році. У цьому планетарії відтворювався рух планет, Сонця і Місяця, і навіть розташування зірок було таке, якими їх видно на широті Мюнхена. З цього часу почали споруджувати планетарії в інших містах світу.